Червоніло небо і здригалася земля,
Ми ховалися від обстрілів в холодних укриттях,
Пили воду з батарей і боролись за життя!
Перетворилися на мінні наші золоті поля...
Рідна хата пахне гаром від градів та смерчів...
Снилось, як обрали мене гетьманом на Січі...
Вибухами вікна усі вибило уночі...
От би зараз паску бабусину із печі...

Де-де-де би не був, не забуду дім,
Коли війна закінчиться і вщухне дим!
Я закритими очима знайду де мій двір,
Бо де би не був, не забуду дім!
Де би не був, не забуду дім,
Коли війна закінчиться і вщухне дим!
Ми поїдемо з родиною на море у Крим,
Бо де би не був, не забуду дім!

Скрипнули двері - тато вдома
Збирайтесь! - Одне омріяне слово!
Вмить завели ми мотор,
Дали зелений нам коридор, не вірив ніхто.
А ви знали, що немає сильнішого страху,
За страх від пролітаючого звуку літаку?..
Але поки ми їхали, бомби менше падали,
Мама каже, що то небо нам закрили янголи!
І уявляєте, я, подивившись у віконце,
Вперше за цей час побачив в небі сонце.
Ні я не плачу! Я не плачу, мама!
Це просто Азовсталь в око попала.
І мені наснився сон, як звільнили ми Херсон!
І я, наче Робінзон, крізь перешкоди всі пройду,
Але додому шлях знайду!

Де-де-де би не був, не забуду дім,
Коли війна закінчиться і вщухне дим!
Я закритими очима знайду де мій двір,
Бо де би не був, не забуду дім!
Де би не був, не забуду дім,
І хоч зараз він страждає від ракет і мін,
Згинуть наші воріженькі і воскресне знову він!
Ми повернемо тебе, наш рідний дім!