Від себе ховатися в глухі кути не стану
Правда болить в моїй душі, топить сльозами...
На цьому шляху я загубив людей не мало...
Дайте мені всіх лікарів, зашити рани,
Краще не стане.
Осінь залікує мої рани дощем...
І то плаче не вітер, а моя душа,
За тими, кого більш не зустріну я вже,
Ця правда життя і тобі не чужа…
Але - ми пробиваємось крізь хмари,
Як би не боліло - ми тримаємо удари,
Так для чого я живу, думав, дивлячись на зорі...
Живу - для тих, хто буде поряд...
Від себе ховатися в глухі кути не стану
Правда болить в моїй душі, топить сльозами...
На цьому шляху я загубив людей не мало...
Дайте мені всіх лікарів, зашити рани,
Краще не стане.
І не минула ніч, як закінчилось літо...
На моїй душі - відчай і холодний вітер,
І на згадку - про людей, хто був з нами у той день,
У моїх думках завжди для вас затишно і тихо...
Я знову на краю і дивлюсь, як би не впасти
Пробирає лють - і вже не дістати щастя.
Ти відчуваєш настрій, ти відчуваєш всі мої симптоми - нам -
Краще не стане, чим - далі від дому я.
Від себе ховатися в глухі кути не стану
Правда болить в моїй душі, топить сльозами...
На цьому шляху я загубив людей не мало...
Дайте мені всіх лікарів, зашити рани,
Краще не стане.